Ура, ура! Сьогодні лічильник на сайті клубу порахував, що ми разом уже 1 рік 1 місяць і 9 днів! Моя неймовірна мрія збулася і з кожним днем я стаю все щасливішою від того, що у мене є моя Душа. А почалося все із того, що я (нарешті!) у 2010 році захотіла авто (перше!). І захотіла настільки, що розуміла: куплю, точно куплю! Наприкінці жовтня задумалася над тим, яку ж машинку я хочу. Вибір не стояв між конкретними моделями, бо в авто я не розумілася, але були чіткі вимоги до того, на чому б я хотіла їздити. Машина має бути особлива у всіх розуміннях (чую сміх деяких чоловіків, але нехай, думаю, вони теж розуміють, про що я, але шифруються:)))); достатньо високою, щоб заїхати у село до батьків (я не про зріст:))), місткою, просторою і щоб не впиратися головою у стелю, бо я клаустрафоб:))) Два дні я потратила на поїздки по салонах, на оглядини усього, що було у Львові (від Чері до Ленд Крузерів і Вольво), щоб принаймні розуміти, що досі їздило навколо мене:))) Зорієнтувавшись у лого, я засіла в нет. Тиждень, день у день, я перелопачувала десятки сайтів і форумів, читала про двигуни, трансмісії, кліренси і т.д. Маючи чесні права (всі заняття з теорії, але тільки 5 практичного водіння і екзамен без грошей і з 2 помилками), я все ж не розумілася в елементарних речах з будови авто. Мій інструктор на курсах з водіння питав, чому ж насправді я не плачу за екзамен, як усі, а хочу здати сама, на що я відповіла "нехай на одного дибіла на дорозі буде менше". З огляду на це і читала, читала, читала про авто, щоб прийшовши в салон, можна було запитатися у продавця про потрібні речі, а не "проблеять" " "еммммм... ця гарна... хочу... а є червона?" На жаль, більшість чоловіків-продавців такого і чекають від жінок-покупців. Начитавшись, я підбила подругу поїхати зі мною ще раз по салонах. Спочатку була Шкода, потім Ланоси і Шевроле, але я чула, що це не те. Настрій був на нулі і я вирішила вдома ще раз пробігтися нетом і визначитися, чого ж я хочу справді. Пробіглася і натрапила на НЕЇ! Соул! Побачила в неті і зрозуміла: ХОЧУ!!!!!! Наступного дня показала фото друзям, на що почула скептичне "а в нас її хіба продають?" і поїхала шукати в салонах. І знайшла! А коли побачила, то вже знала, що іншої не хочу. Сіла, обдивилася, закохалася:))) Менеджер салону сказав, що якщо хочу, то буду в черзі на неї...27 (!), саме стільки людей нібито виявили бажання стати соуловодами. Настрій зіпсувався, але сказала, хай записує теж... Обіцяли на квітень зателефонувати... А був початок листопада. Дні бігли і я мріяла. Начиталася про неї стільки, що вже знала все на пам"ять. А потім сталося те, що я досі згадую в шоці. 16 листопала ми з колегами їхали у відрядження у Відень, зателефонував менеджер із салону і запитався чи я не передумала стосовно машини. Кажу, що ні, на що він питається "вам теракотова підходить"? Трохи здивувавшись, кажу, що ще не думала над кольороом, а він відповідає"думайте, бо якщо так, то ми можемо вас посунути у черзі, будете першою". У мене телефон ледве не випав з рук:))) Неможливо описати, в якому стані я була! Спочатку захопив шок, потім радість, а потім знов шок. Зателефонувала в салон і кажу "хочу слонову кістку", там кажуть "не буде", кажу "добре, давайте чорну", у відповідь "ок, нам мала прийти теракотова, але з кимось поміняємося, упродовж двох днів платіть завдаток, ваша машина вже в Маріуполі в порту". А потім було щось неймовірне: пошуки грошей і людей, які платили завдаток, поки я була закордоном, очікування і знайомство! Скажу так: 7 грудня МОЯ машинка вже була у Львові, а 10 я виїхала нею із салону. Нам було нелегко, бо я тільки вчилася її розуміти і відчувати, а вона, сонце моє ясне, терпіла, терпіла і вчила мене бути водієм. Упав сніг, я боялася їздити. Вона стояла днями, а ввечері я виїжджала, щоб трохи освоїтися. А потім після трьох днів поїздок на роботу я у ожеледь і заметіль рушила зі Львова до батьків на Рівненщину на Різдво. Вони молилися, а я їхала:) І ми це зробили! Моя Душенька - моє чорне щастя! Тепер ми разом щодня, хоча донедавна я мало їздила, а от із жовтня - ми разом щодня, не залежно від погоди:) P.S. Окреме дякую людям, які посприяли в тому, що черга "посунулася", а також допомогли у всіх інших організаційних питаннях:)))
